Роздуми

З 2 по 6 червня в Києві проходив фестиваль “Дні Українського Кіно”. П’ятого червня я мав нагоду потрапити на один із показів та переглянути кілька документальних стрічок. Хоча це тільки мала частина програми фестиваля (яку ви можете подивитися натиснувши на картинку ліворуч), вона цікаво відбиває сюжетну кризу українського кіно. Далі — мої короткі рецензії на переглянуті фільми.

Про фільми можу сказати передовсім те, що вони не були видатними. Втім, я не шкодую, що їх побачив. Найбільш помітною є, здається, проблема з обранням тем для фільмів, адже більшість стрічок є про те, що ми вже колись та в якійсь формі чули.

“Мольфар” (про його прем’єру можна прочитати й подивитися тут) розповідав про “гуцульського чарівника”: його життя, побут, думки людей навколо. Шкода, що попри цікавий матеріал фільм не мав центральної ідеї та сюжету. Ідея придивитися зблизька до життя горян без режисерських втручань і “підкреслень” цікава, але непридатна для фільму про одну особу.

“Діти індиґо” — дурниця й марнування міністерських коштів: посилаючись на такі джерела, як-от передбачення астрологів та, гм, “наукові дослідження аури”, стрічка намагається довести, що теперішнє наймолодше покоління відрізняється від попереднього своїм способом мислити. Далі пропонують реформу середньої освіти, як б заохочувала “нових дітей” до навчання. Дивно, що авторові спало на думку зґрунтувати потребу змінити освітню систему на такому хисткому ґрунті.

“Подаруй мені собаку!” того самого режисера був змістовнішим і цікавішим, але вразити може хіба в порівнянні з попереднім фільмом.  Він розповів історію про те, як покинутий на аеродромі собака (режисерів голос-за-кадром протягом цілого фільму не міг визначитися з родом цього слова) чекав на свого хазяїна. Хазяїн по нього не повернувся, але вчителька біології з Києва надала притулок бідоласі. Згодом його цуценя подарують хлопцеві, що втратив матір і це допоможе йому не збочити з життєвого шляху та згодом здобути визнання в кіно. Фільмові помітно бракувало інтерв’ю.

“Фієста” — історія сучасного кобзаря, колишнього викладача іспанської мови, досить цікава. Михайло Коваль (так звати протагоніста) сповідує оптимістичну філософію та намагається передати людям свою пристрасть до народного мистецтва. Стрічка складається з великого числа коротких сцен, які розкривають його характер і погляди. Цей фільм здобув перші тихі оплески авдиторії.

Остання історія того вечора — “Щаслива Настуня” — була про Норильський лагер, заколот там і жінку (члена ОУН), котра брала в ньому участь. “Фільму” в фільмі було небагато, зате героїня попри свій вік добре розповідала. Розповідь було вдало ілюструвано малюнками з книжки колишнього в’язня табору. Ця стрічка також здобулася на оплески (трохи голосніші, бо авдиторія нарешті розтормошилася).

Ви можете слідкувати за новими коментарями за допомогою RSS 2.0. Ви можете залишити коментар, або трекбек.

Читайте також:

• No related posts found.